Знаєш, що там люди.
Знаєш, що треба
допомагати, і їдеш.
Ось і все
00%
Дніпро
Рятувальники
Важко і психологічно, і фізично.
Гумор допомагає впоратися з усім, із чим ми стикаємося під час роботи. А як інакше? Якщо сприймати серйозно всі трагедії, які для нас вже стали буденними, то довго у цій професії не протримаєшся.
Це моє покликання — прибути до місця першим і допомогти.
Ви знаєте, на початку повномасштабної війни ми якось рахували виїзди на виклик. Перший раз, другий раз… А потім це стало буденністю. Ми не можемо на це повпливати. Ми можемо лише боротися, рятувати і виживати.
У нас є психологи. Кожен переживає труднощі по-своєму. Хтось відкритий у своїх емоціях, хтось замикається в собі. Ми намагаємося працювати з цим.
Мої підопічні — усі дорослі, але я переживаю за них, як за своїх дітей.
Ми, як рятувальники, без зброї. І дуже боляче, що ми, люди, які рятують життя, також стаємо жертвами обстрілів.
Надвечір рятувальники зібралися на подвір'ї для щоденного тренування. Сьогодні вони відпрацьовують порятунок людини без свідомості, максимально наближуючи умови до реальних. Олександр, начальник караулу, пояснює:
Під час повітряної тривоги ми виїжджаємо в інших, кевларових касках, а також у бронежилетах. Щоб у разі чого було більше шансів вціліти.
Попри страх, треба їхати, робити нашу роботу. І не тому, що нам за це платять гроші… Ми прийшли сюди для того, щоб рятувати людей. Хтось повинен це робити. Ось ми і робимо.
Після тренування ми тиснемо руки рятувальникам, дякуємо за можливість провести з ними день і бажаємо спокійного завершення зміни. Хоча зміни без жодного виклику — це радше виняток, ніж правило.
